Послання апостола Павла до Римлян 10:1-10
Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує. Мойсей про праведність, що від закону, пише: «Той, хто його виконує, буде ним жити.» А справедливість, що від віри, так говорить: «Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?» – тобто: Христа звести додолу; або: «Хто зійде в безодню?» – тобто: щоб вивести Христа з мертвих. Що, отже, вона каже? «Близько тебе слово: в твоїх устах і в твоїм серці», тобто, слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.
Для того, щоби духовне життя розвивалось, потребуємо постійного оновлення – живої участі у Святих Тайнах та житті Церкви, приватних молитов, духовних бесід.
Однак дуже часто наше практикування віри є дуже обмеженим. Ми можемо вважати, що ревно виконуємо ті чи інші заповіді, і загалом ведемо праведне життя, однак в той же ж момент – помилятися.
Якщо я ходжу до храму щонеділі – Бог повинен благословити моє життя, якщо жертвую, пощу, регулярно відвідую спільноти – заслуговую собі на Божу благодать. Або ж якщо провинюся – буду постити, намагатись зробити якусь значиму справу, що коштуватиме мені сил, щоби спокутувати.
І здається у такій логіці нашої ревності є раціональне зерно. Раціональне є, однак де наша віра?
У що ми віримо, так себе поводячи? У себе. А що промовляємо у Символі віри? Хіба не у Христа вірую, який прийшов, терпів і воскрес – і тим уже подарував нам благодать, відкуплення, прощення? Нам не потрібно живучи на землі намагатись постійно “викупити” себе від наслідків гріхів. Це зробив за нас Ісус. Завдяки жертві на хресті ми вільні, нам достатньо покаятись – щиро визнати свої провини і постановити виправлятись з них.
Розумна ревність – це прийняти Божу справедливість, а не встановлювати свою. “Якщо Я буду робити те і те, то…” Ні. Бог уже все нам дав через Свого Сина. Наше завдання – радісно свідчити про Бога.
Метою закону є Христос, каже апостол Павло. Тобто усі наші дії мають провадити нас до Христа, а не відводити. Праведність, яку ми самі собі вибудовуємо, ніколи не приведе нас до Господа.
Вірити серцем – ось наше покликання. А що це значить? Якщо ви розмовляли коли-небудь з людиною, яка із запалом посвячена якійсь справі, чи то професії, чи то хобі, то можете зрозуміти, про що йдеться. Рибалка із захватом розповідатиме про свій улов, фізик – про новий винахід. Якщо ти віриш серцем – ти не можеш не говорити про Бога, бо серце твоє переповнене, ти прагнеш поділитись Доброю новиною, якою живеш.
Натомість якщо тобі комфортно говорити про Бога в конкретних ситуаціях, місцях, спільнотах і не більше – твоя віра недосконала. Ти віриш більше у себе, а не в Бога, довіряєш собі, а не Творцю.
Не варто жити створеними вигідними для себе альтернативними історіями свого власного спасіння. Бог хоче бачити віру нашого серця до Нього, а не віру у власні сили і свою стратегію спасіння.
Автор: Тетяна Трачук
